Портрет   агресивної  дитини

          Майже  в  кожній  групі   дитячого  садка    буває  хоч  одна  дитина   з  ознаками  агресивної  поведінки.  Вона  нападає  на  дітей,  обзиває  і  б’є  їх,  відбирає   і  ламає  іграшки,  навмисно  вживає  грубі   вирази,  одним  словом,  стає  «грозою»  всього  дитячого  колективу,  джерелом  стурбованості  вихователів  та  батьків.  Цю  їжакувату,  грубу  дитину   дуже  важко  сприймати  такою,  яка   вона  є,  а  ще  важче – зрозуміти.

          Проте  агресивна  дитина,  як  і  будь-яка   інша,  потребує  ласки  і  допомоги   дорослих,  тому  що  її  агресія  це,  перш  за  все,  віддзеркалення  внутрішнього   дискомфорту,  невміння   адекватно   реагувати   на події,  що  відбуваються  навколо  неї.

          Агресивна  дитина  часто  відчуває   себе  знедоленою,  не  потрібною.  Жорстокість  і  байдужість  батьків  призводять  до  порушення  батьківсько – дитячих  стосунків  і  вселяє   в  душу   дитини  упевненість  в  тому,  що   її  не  люблять.  «Як  стати   улюбленою  і  потрібною?» - нерозв’язна  проблема,  що  стоїть  перед  маленькою   людиною.  Тому  вона  й  шукає   способів   привернути  увагу  дорослих   і  однолітків  до  своєї  проблеми.  На   жаль,  такі  спроби  не  завершуються  так,  як  хотілося  б  нам  і  дитині,   але  як  зробити   краще -  вона  не  знає.  Батькам  і  педагогам  не  завжди   зрозуміло,  чого   домагається  дитина  і  чому  вона  поводиться  так,  хоча  наперед  знає,  що   від   дітей  може  дістати   відкоша,  а  від   дорослих – покарання.

       Насправді,  така  поведінка  - лише   відчайдушна  спроба  завоювати   своє «місце  під  сонцем».  Дитина   не  має  уявлення  про  інші  способи  боротьби  за  виживання  в  цьому  дивному  і  жорстокому  світі,  не  знає,  як  захистити  себе.

 Агресивні  діти   дуже  часто  підозрілі  й  насторожені,  люблятьперекладати  вину  за  скоєне  на  інших.

        Такі  діти  часто  не  розуміють  власної  агресивності.  Вони  не   помічають,  що  викликають  у   оточуючих  страх  і  стурбованість.  Їм,  навпаки,  здається,  що  весь  світ – проти  них.

         Таким  чином,  виходить  замкнуте  коло:  агресивні  діти  бояться  і  ненавидять  оточуючих,  а  ті,  у  свою  чергу,  бояться  їх.

Емоційний  світ  агресивних  дітей  недостатньо  багатий,  у  палітрі  їхніх  відчуттів   переважають  похмурі  тони,  кількість   реакцій  навіть  на  стандартні  ситуації  дуже  обмежена.  Найчастіше  це  захисні  реакції.   Діти  часто  переймають  агресивні  форми  поведінки  у  батьків.  

Як  виявити  агресивну  дитину

  Агресивні   діти  потребують  розуміння  й  підтримки  дорослих,  тому  головне  завдання  психолога  полягає  не  в  тому,  щоб  поставити  «точний  діагноз»,  а  тим  більш  «приклеїти  ярлик»,  а  в  тому,  щоб   надати  посильну  і  своєчасну  допомогу  дитині. 

     Для  того  щоб  визначити  дітей  з підвищеним   рівнем  агресивності,  можна  скористатися  критеріями  визначення  агресивності:

§  Сперечається,  лається  з  дорослими;

§  Відмовляється  виконувати  правила;

§  Умисно  дратує  людей;

§  Винуватить  інших  у  своїх  помилках;

§  Сердиться  і  відмовляється  виконувати  прохання;

§  Буває  заздрісною,  мстивою;

§  Чутливо  і  швидко   реагує  на  різні  дії  оточуючих (дітей  і  дорослих),  які  нерідко  дратують  її.

§  Втрачає  контроль  над  собою.

Незалежно  від  причини   агресивної  поведінки  дитини,  існує   загальна   стратегія  ставлення  до   неї   оточення:

     За  можливості  запобігати   агресивним  появам  дитини:  перехопити  занесену   для  удару  руку,   покликати  дитину.

    Пояснити  дитині   неприйнятність  агресивної  поведінки  у  ставленні  до  неживих  предметів,  а  тим  більше  до  людей.      Засудження  такої  поведінки,  демонстрація  того, що  вона   невигідна  для   дитини  в  окремих  випадках,   впливають  досить  ефективно.

 Встановити   чітку  заборону  на  агресивну  поведінку,  систематично  нагадувати  про  неї.

Під  час  роботи  з  агресивними  дітьми    високу  ефективність має  використання  елементів   ізотерапії.  Дітям  подобається  грати  з  водою,  з  глиною.  У  роботі  з  ними   можна  використовувати  різні  способи  малювання:  пальцями,  долоньками,  ступнями.

    Розвитку  контролю  над  власними  імпульсними  діями  сприяють  також  заняття  пальчиковою  гімнастикою. 

   Дорослим,  які  оточують   агресивну  дитину,  важливо  пам’ятати,  що  їхній  страх  перед  випадами  дитини  сприяє  підвищенню  її  агресивності.  Цьому  ж  сприяє  і  навішування  ярликів: «Гаразд,  якщо  я   такий  поганий,  я  вам  покажу!».  Часто  дорослі  звертають  увагу  тільки  на  негативні  дії  дітей,  а  хорошу  поведінку  сприймають  як  належне.  Для  дітей  важливо  створювати  «ситуації  успіху»,   що  розвивають  у  них  позитивну   самооцінку,  упевненість  у  своїх  силах,  звертаючи   увагу  на  їх  добру  поведінку  і  схвалюючи  їх. 

     Після  певного  періоду  індивідуальної  роботи   агресивних  дітей  необхідно  залучати  до  колективної  роботи  для  того,  щоб  вони (під  контролем  фахівця)  отримали  позитивний  зворотний  зв’язок,  змогли   навчитися  безконфліктно  взаємодіяти  з  оточенням.

  -Демонструвати  модель  неагресивної  поведінки.

 Бути  послідовним   у  покараннях  дитини,  карати   за  конкретні  вчинки.

 Покарання  не  повинні  принижувати  дитини.

 Навчати  прийнятним  способам  виразу  гніву.

 Надавати  дитині  можливість  проявляти  гнів  безпосередньо  після  фруструючої  події.

 Навчати  розпізнавати  власний  емоційний  стан  і  стан  людей.

 Розвивати  здібність  до  емпатії.

 Розширювати  поведінковий  репертуар  дитини.

  Відпрацьовувати  навички  реагування  в  конфліктних  ситуаціях.

 Учити  брати  відповідальність  на  себе.

Портрет  тривожної  дитини

         Багато  дорослих  вважають

  сором’язливих  дітей  добре  вихованими  і  слухняними,  у 

 час  як  внутрішньо  такі  діти дуже  скуті  і  почувають  дискомфорт  під  час  спілкування з  незнайомими  людьми.     вона  боїться   всього  незнайомого,  відмовляється  від  спілкування  з  однолітками;  червоніє,  коли  до  неї  звертаються; не  відповідає,   навіть  якщо  знає  відповідь  на  запитання;  нічого  не  може  робити  у  присутності  сторонніх;  прагне  знайти  який – небудь  затишний  куточок;  починає  сильно  заїкатися  або  безупинно  базікати.

Проблема  полягає  в  тому,  що  страх  нового,  страх  привернути  до  себе  увагу  блокує  розвиток  емоційної  та  інтелектуальної  сфер  особистості  дитини.   У  таких  дітей  мізерна   ігрова  діяльність,  оскільки  для  них  є  нерозв’язною  навіть  найпростіша  життєва  задача -  підійти  до  іншої   дитини,  попросити  в  неї   іграшку,  домовитися  про  суспільну  гру

 Незважаючи  на  зовнішню  байдужість,  сором’язливі  діти   переживають  таку  ж  бурю  емоцій,  як  і  діти,  які  не  мають  проблем  у  розвитку.  Але  вони  не   можуть  їх  проявити,  відреагувати   зовні.  Це  сприяє  тому,  що  діти  «киплять»  усередині  і  часто  повертають  негативну  енергію  на  самих  себе,  що  стимулює  розвиток   ауто агресивних  і  невротичних  проявів. (тики,  пощипування,  нав’язливі  рухи  тощо)

   Сором’язливість   небезпечна  тим,  що  в  більш  старшому  віці  вона  перешкоджає  налагодженню  контактів,  досягненню  успіхів  в  особистісній  і  професійній  сфері.

 Тривожних  дітей  відрізняє   надмірна  стривоженість,  причому  іноді  вони  бояться  не  самої  події,  а  її  передчуття.  Часто  вони  очікують  найгіршого.  Діти  відчувають  себе  безпорадними,  побоюються  грати   в  нові  ігри,  розпочинати  нові  види  діяльності.   У  них  високі  вимоги  до  себе,  вони  дуже  самокритичні. 

    Рівень  їхньої  самооцінки   низький,  такі  діти  дійсно  вважають,  що   найгірші  в  усьому:  вони  непривабливі,  нерозумні,  незграбні;  вони  потребують  заохочення,  схвалення  дорослих  у  всіх  справах.

      Для  тривожних  дітей  характерні  і  соматичні   проблеми:  болі  в  животі,  запаморочення,  головні  болі,  спазми  в  горлі,  утруднене  поверхневе  дихання  тощо.   Під  час  прояву  тривоги  вони  часто  відчувають  сухість  у  роті,   клубок  у  горлі,  слабкість  у  ногах,  прискорене  серцебиття.

      -Уникайте  змагань  і  будь-яких  видів  робіт, що вимагають  швидкості.

Не  порівнюйте  дитину  з  іншими.

Частіше  використовуйте тілесний  контакт, вправи  на  релаксацію.

 -Сприяйте  підвищенню  самооцінки  дитини,  частіше  хваліть  її,  але  так,  щоб  вона  знала,  за  що.

 Частіше  звертайтеся  до  дитини  на  ім’я.

 Демонструйте  зразки упевненої  поведінки,  будьте  у  всьому  прикладом  для  дитини.

 Не  пред’являйте до  дитини  завищених  вимог.

 Будьте  послідовні  у  вихованні  дитини.

 Робіть  дитині  якомога  менше  зауважень.

 Використовуйте  покарання  лише  в  крайніх  випадках.

 Не  принижуйте  дитину, караючи  її.